Хоч я і страшнуватий, Ось палиця в руці, Та як мені прогнати Від проса горобців? — Опудало

Стоїть корито, Повне води налите.

Довгі ноги, довгий ніс, По болоті ходить скрізь.

Через воду він проводить, А сам з місця вік не сходить.

По полю ходить, жне, косить, Зерно молотить, хліба не просить.

Хоч не літак, а крилатий, Без крил не може працювати.

Знизу клин Зверху млин. Тече вода А їй не біда.

І червона, й соковита, Та гірка вона все літо. Припече мороз – вона Стала добра й смачна.

Кавунчики дрібненькі, Смугасті та кисленькі, У колючки вбралися І кущиком назвалися.

Мов маленький м’ячик, Висить, а не скаче, Рум’яне, гладеньке, На смак солоденьке.

Торох, торох, Розсипався горох. Почало світати – Нема що збирати.

Дерев’яний та довгенький, Маю носик я гостренький. На білому слід лишаю, Усіх діток потішаю.

Ухопився за дріт, Покотився у світ, Потяг близняток Цілий десяток.

Коли хочеш ти читати, То повинен мене знати, А коли мене не знаєш, То нічого не вчитаєш.

З небесної діжки Крижані горішки На землю упали, Шкоди нам завдали.

Спритний майстер у стрибках: На деревах, по гілках. Вся руда, пухнастий хвіст, Рідний дім для неї – ліс.

На городі нога стоїть, На нозі голова висить. Куди сонце повертається, Туди голова нахиляється.

З небокраю, з-за діброви, Вийшли воли чорноброві: Принесли водиці дзбан, Полили і ліс, і лан.

Не ставок і не ріка, Мох росте і осока. Там земля - неначе тісто, Що воно за дивне місце?

Квітка пишна, квітка гожа, На троянду трішки схожа. На кущах вона зростає. Хто із вас цю квітку знає?

Живим зерном народжений, Живу я на землі. Щодня рум’яним сонечком Я сходжу на столі.

У нашої бабусі Сидить дід в кожусі, Проти печі гріється, Без води умиється.

Прийшла кума із довгим віником На бесіду із нашим півником, Схопила півня на обід Та й замела мітлою слід.

Найрідніша, наймиліша, Всіх вона нас пестить, тішить, Завжди скрізь буває з нами. Відгадайте, хто це?..

Олена зелена, Не сіяна, не саджена, Хто доторкнеться, Той обпечеться.

Уночі гуляє, А вдень спочиває, Має круглі очі, Бачить серед ночі.

Він скрізь: у полі і в саду, А в дім не попаде, І я тоді лиш з дому йду, Коли вже він не йде.

Цвіте синьо, лист зелений Квітник прикрашає Хоч мороз усе побив – Його не займає.

Сонечко в траві зійшло, Усміхнулось, розцвіло, Згодом стало біле-біле І за вітром полетіло.

Ніде не купиш, На вагах не зважиш, Сам здобуваєш, У комору складаєш.

Неначе паровоз, гуде, Шумить, кипить, і пара йде, Смачний заварює нам чай. Хто ж він такий? От відгадай.

Стоїть собі літечком На городі тіточка, Світлокоса, білочуба, а на ній зелена шуба.

У лісі зростав, У столяра побував, В кімнаті оселився, Полотном укрився.

Хто завжди правду каже? Який є, таким покаже, І без слів про все рас скаже. На нього дивишся, а себе бачиш.

Я порою дощовою – Наче дах над головою. При собі мене тримають, А як дощ пройде – складають.

У носатого Івана Одежина дерев’яна. Він у чистім полі ходить І по ньому носом водить. Не стрижений, не чесаний – Гострим ножем зетесаний.

В полі жовті промінчата Шелестять, немов зайчата, А вусаті ж їхні віти! Що це, друзі? Мабуть…

Хто крилатий, гарний, гожий, На красиву квітку схожий, Має довгий хоботок, П’є нектар ним із квіток?

У бабине літо Легке срібне сито, Не руками ткане, Летить ось над нами. Що ж це, дитинко? Це - …

Його пожива – це листочки, Домівка – деревце чи кущ. З’являється що травня точно Поважний, симпатичний …

Якщо руки ваші в ваксі, Якщо на ніс сіли клякси, Хто тоді ваш перший друг, Змиє бруд з лиця і рук?

Щось у небі синім - блим! Розкотився в небі грім Та гуркоче вдалині. Що за дивні ці вогні?

Дуже я потрібна всім: І великим, і малим. Всіх я розуму учу, А сама завжди мовчу.

Спробуй, друже, відгадати, Що за стрій у небесах: Чи клубки пухкої вати, Чи то пір’я з крупних птах, Чи біжить овець отара? Ні, пливуть це білі …

Триколісний друг у мене, Має він кермо зелене. Ще сидіння та педалі… Певно, ви його впізнали?

Всюди проживають, По шість ножок моють, Можуть мати й крила. Але це – не пташки. Дітки, відгадали? Звісно, це - …

Ледь помітний він, маленький… То квадратний, то кругленький… Як його ти відірвеш, То штани не застібнеш…

Що за жучок це – яскравий, моторний, Спинка червона у крапочку чорну, Сам симпатичний, хоча і маленький, Гарний на вроду він та веселенький.

Над глибокою рікою Вигнув спину він дугою. Всі по ньому їдуть, Всі по ньому йдуть, А з собою не беруть.