Сто загадок

Стоїть корито, Повне води налите.

Довгі ноги, довгий ніс, По болоті ходить скрізь.

Через воду він проводить, А сам з місця вік не сходить.

По полю ходить, жне, косить, Зерно молотить, хліба не просить.

Хоч не літак, а крилатий, Без крил не може працювати.

Знизу клин Зверху млин. Тече вода А їй не біда.

І червона, й соковита, Та гірка вона все літо. Припече мороз – вона Стала добра й смачна.

Кавунчики дрібненькі, Смугасті та кисленькі, У колючки вбралися І кущиком назвалися.

Мов маленький м’ячик, Висить, а не скаче, Рум’яне, гладеньке, На смак солоденьке.

Торох, торох, Розсипався горох. Почало світати – Нема що збирати.

Дерев’яний та довгенький, Маю носик я гостренький. На білому слід лишаю, Усіх діток потішаю.

Ухопився за дріт, Покотився у світ, Потяг близняток Цілий десяток.

Коли хочеш ти читати, То повинен мене знати, А коли мене не знаєш, То нічого не вчитаєш.

З небесної діжки Крижані горішки На землю упали, Шкоди нам завдали.

Спритний майстер у стрибках: На деревах, по гілках. Вся руда, пухнастий хвіст, Рідний дім для неї – ліс.

На городі нога стоїть, На нозі голова висить. Куди сонце повертається, Туди голова нахиляється.

З небокраю, з-за діброви, Вийшли воли чорноброві: Принесли водиці дзбан, Полили і ліс, і лан.

Не ставок і не ріка, Мох росте і осока. Там земля - неначе тісто, Що воно за дивне місце?

Квітка пишна, квітка гожа, На троянду трішки схожа. На кущах вона зростає. Хто із вас цю квітку знає?

Живим зерном народжений, Живу я на землі. Щодня рум’яним сонечком Я сходжу на столі.

У нашої бабусі Сидить дід в кожусі, Проти печі гріється, Без води умиється.

Прийшла кума із довгим віником На бесіду із нашим півником, Схопила півня на обід Та й замела мітлою слід.

Найрідніша, наймиліша, Всіх вона нас пестить, тішить, Завжди скрізь буває з нами. Відгадайте, хто це?..

Олена зелена, Не сіяна, не саджена, Хто доторкнеться, Той обпечеться.

Уночі гуляє, А вдень спочиває, Має круглі очі, Бачить серед ночі.

Хоч я і страшнуватий, Ось палиця в руці, Та як мені прогнати Від проса горобців?

Він скрізь: у полі і в саду, А в дім не попаде, І я тоді лиш з дому йду, Коли вже він не йде.

Цвіте синьо, лист зелений Квітник прикрашає Хоч мороз усе побив – Його не займає.

Сонечко в траві зійшло, Усміхнулось, розцвіло, Згодом стало біле-біле І за вітром полетіло.

Ніде не купиш, На вагах не зважиш, Сам здобуваєш, У комору складаєш.

Неначе паровоз, гуде, Шумить, кипить, і пара йде, Смачний заварює нам чай. Хто ж він такий? От відгадай.

Стоїть собі літечком На городі тіточка, Світлокоса, білочуба, а на ній зелена шуба.

У лісі зростав, У столяра побував, В кімнаті оселився, Полотном укрився.

Хто завжди правду каже? Який є, таким покаже, І без слів про все рас скаже. На нього дивишся, а себе бачиш.

Я порою дощовою – Наче дах над головою. При собі мене тримають, А як дощ пройде – складають.

У носатого Івана Одежина дерев’яна. Він у чистім полі ходить І по ньому носом водить. Не стрижений, не чесаний – Гострим ножем зетесаний.

В полі жовті промінчата Шелестять, немов зайчата, А вусаті ж їхні віти! Що це, друзі? Мабуть…

Хто крилатий, гарний, гожий, На красиву квітку схожий, Має довгий хоботок, П’є нектар ним із квіток?

У бабине літо Легке срібне сито, Не руками ткане, Летить ось над нами. Що ж це, дитинко? Це - …

Його пожива – це листочки, Домівка – деревце чи кущ. З’являється що травня точно Поважний, симпатичний …

Якщо руки ваші в ваксі, Якщо на ніс сіли клякси, Хто тоді ваш перший друг, Змиє бруд з лиця і рук?

Щось у небі синім - блим! Розкотився в небі грім Та гуркоче вдалині. Що за дивні ці вогні?

Дуже я потрібна всім: І великим, і малим. Всіх я розуму учу, А сама завжди мовчу.

Спробуй, друже, відгадати, Що за стрій у небесах: Чи клубки пухкої вати, Чи то пір’я з крупних птах, Чи біжить овець отара? Ні, пливуть це білі …

Триколісний друг у мене, Має він кермо зелене. Ще сидіння та педалі… Певно, ви його впізнали?

Всюди проживають, По шість ножок моють, Можуть мати й крила. Але це – не пташки. Дітки, відгадали? Звісно, це - …

Ледь помітний він, маленький… То квадратний, то кругленький… Як його ти відірвеш, То штани не застібнеш…

Що за жучок це – яскравий, моторний, Спинка червона у крапочку чорну, Сам симпатичний, хоча і маленький, Гарний на вроду він та веселенький.

Над глибокою рікою Вигнув спину він дугою. Всі по ньому їдуть, Всі по ньому йдуть, А з собою не беруть.

До дітей на кожне свято Просять в гості завітати, Бо солодкий і смачний. Здогадались, хто такий?

Щоб мені кудись дійти, Треба всю її пройти. Бере початок від порога Далека чи близька…

Кружляють в повітрі маленькі пушинки, Легенькі та білі, неначе сніжинки; Дивуються дуже дорослі і діти: Де ж міг раптом взятися сніг серед літа?

Що за струмінь-водоспад? В спеку кожен йому радий; В нашім парку – гарний, гожий – Веселить він перехожих. В’ються вгору води потоки, Краплі бризкають нівроку… Знають Юля та Роман, Ця загадка про…

Грушка – не грушка, Вушка та дужка, Порожнє бриньчить, Повне – мовчить.

На одній нозі танцюю, Зовсім я не байдикую. Ти мене лиш накрути – Та в таночок знов пусти.

Що за хатка – дивина? З скла прозорого вона. Табунцями, як у річці, Рибки плещуться в водичці.

Де у полі квітне гречка, Стоїть хатка невеличка. Ти зустрінеш там родину, Що працює без упину.

Лишає він страшні сліди, Усе він пожирає. А як даси йому води – Відразу помирає!

По траві повзла змія. Налякався добре я. Від гадюки біг чимдуж, А то виявився …

Є і чорна і червона, А поживна ж бо яка! Зветься цей продукт чудовий Не інакше, як …

Спішить, сурмить: - Дорогу дай! Моргає синім оком. Примчиться швидко і біда Людей обійде боком.

Дуже люблять всі діти його, Бо смачне і солодке воно. І у ротику тане само. Здогадалися? Це …

Настрибаюсь вволю По чистому полю. Правда, трішки ніс стешу, Як малюю чи пишу.

Любі всім: тобі й мені. Вдень гуляють на вікні І купаються у річці Діти сонця - …

В розмальованій хустині, Солоденька всередині. Коли нею почастують, Діти тішаться, ласують.

В небі високо між хмар На мотузці він літав. За мотузку потягну Та на землю поверну.

Є у мого татка На колесах хатка. Возить хатка невеличка Нас на дачу і до річки.

Він шепоче: «Шу-шу-шу… Листя обірвать спішу. З ним я у осіннім гаї У таночку покружляю».

Уночі понад водою Білий дим пливе рікою. Тільки сонечко засяє – Білий дим кудись тікає.

Книжечки маленькі, Аркуші біленькі. В них ми вчимося писати, І складати, й віднімати.

Плине він, біжить, минає, Нам його не вистачає. Щойно осінь – вже зима, Ось він був, а вже – нема.

Навіть в спеку, відчайдуха, Не скидає він кожуха. Взимку ж холоду боїться. Лізе до барлогу грітись.

Загорнулася в клубок Ціла купка голочок. Лис підбіг, голки понюхав. Потім довго носа чухав.

Навесні цвітуть, мов свічі, Заглядають сонцю в вічі, А під осінь ті свічки Вдягнуть з голок кожушки.

Запах, колір – все відмінне, Посміхнешся неодмінно. Як серединку кусати, Скривить так, що й не впізнати.

Ні дощами, ні снігами За сто років не розмить. Але хлопці – хулігани Можуть м’ячиком розбить.

Як навколо об’їси – Серединки не проси. Ми такі гостинці: Дірка в серединці.

І солодкі, і кисленькі, І довгасті, і кругленькі До вподоби ви мені, Соковиті та смачні. Знають добре малюки: Мова йде про…

Без насіння виростає І міцне коріння має. Ним їмо і хліб, і суп. Що це буде, дітки?

У ворота він летить, Як зумієш гол забить. Скаче весело по полю, Незамінний у футболі.

Народився із землі, Зарум’янивсь на вогні І з’явився на столі До борщу тобі й мені.

Хто приходить, Той до неї підходить, Кидає на зуб свій кожух. А коли спекота, То нема роботи.

Цього діда мусиш знати, Він стоїть десь під стіною. Кожен день твою кімнату Підмітає бородою.

Сопе, хропе, часом чхає, Сюди-туди зазирає; На морозі замерзає, Бо одежини не має.

Маю плаття золотеньке, Гнучкі, ніжні віти. Кору білу, стан тоненький. Як я звуся, діти?

Вміє вишивати, шити, Може ґудзики пришити, Та без одягу донині Рукодільниця – кравчиня.

Швидко мчить, бо поспішає, Пасажирів підбирає. І хвилинка у хвилинку Їх доставить на зупинку.

Знизу вгору, потім вниз Чудо-віз мене привіз. Без руля і без коліс Тягне вгору – потім вниз.

Що це за будинок Ходить без доріжки, Схожий він на колобок, А під дахом ріжки?

Маю крила, та не птах, На семи стою вітрах. То ж мене і кличе всяк Не інакше, як …

Чистить курточку, штанці, Чобітки і сап’янці… Дуже працьовита тітка. Здогадались, хто це?

Дерев’яні хлопці Лежать у коробці. Коли з нами граються, То вогнем займаються.

Шепчу я веселі сни, Тільки ти скоріш засни. Всі кладуть мене під вушко, Бо на те я і …

Як запалять, то горить, Як горить, то плаче. Обережненько гасіть, Бо впече у пальчик!

Я на сонце дуже схожа – Золотиста, ніжна, гожа. Рано-вранці розквітаю. Відгадати вам неважко, Що за квітка я ?

Навесні старий садок Вкрив барвистий килимок, І над вишнями в гіллі Загули, мов дзвін…

На дубочку я вродився, На дубочку й оселився. Восени я упаду Та дубочком проросту.

Хутко стрибне на папір, І, хоч вір, а хоч не вір, Враз напише нове слово. Ось і рішення готове. Вправно пише у руці, Бачать всі старання ці.

Він жовтенький і сипучий, У дворі лежить у кучі. Якщо хочеш – можеш брати І фортецю будувати. Тільки воду мусиш мати.

От так чудо із чудес: Простягнувся до небес І працює поміж хмар. Що це? Будівельний …